Подією минулого тижня можна сміливо назвати святкування 350-річчя перемоги у Конотопській битві. Попри минулорічні заяви МЗС Росії проти святкування річниці Конотопу та доволі цинічну поведінку російської делегації і відмову покласти квіти до могил козаків, які воювали на боці Івана Мазепи, українська влада нарешті спромоглася заявити про одну з найбільших перемог козацького війська на чолі з гетьманом Іваном Виговським. На пам’ятному знаку, встановленому на честь перемоги, написано: «Тут кувалася слава української зброї! Установлено на честь 350 річниці славетної перемоги війська гетьмана Івана Виговського в Конотопській битві».

Конотопська битва і «політична криза»

Реакція російських речників на Конотопську битву зрозуміла, оскільки наявність інформації про російсько-українську війну 1658-1659 років руйнує міф про «одвічне братерство» українського і російського народів і показує роль Московського царства у розпалюванні громадянської війни в Україні, відомої під назвою Руїни.

Смерть Богдана Хмельницького не тільки похитнула силу нового політичного утворення - Гетьманщини, а й спровокувала активність російської дипломатії в напрямі порушення Переяславського договору 1654 року. Так, вже 1656 року було укладене московсько-польске перемир’я в місті Вільно, що було прямим порушенням домовленостей Богдана Хмельницького та московського царя Олексія Михайловича щодо спільного військового союзу проти Речі Посполитої.

Однак, головною причиною російсько-української війни стала внутрішня ситуація в Україні, яку сучасною мовою можна назвати «політичною кризою». Законно обраний гетьманом Іван Виговський опинився в ситуації, коли опозиційних до нього політиків почала підтримувати Москва. Серед них опинилися Яків Барабаш, Іван Безпалий, полковник Мартин Пушкар. Крім внутрішньої опозиції, додатковим фактором тиску на Івана Виговського стали московські гарнізони, розташовані у містах Гетьманщини, які підкорялися виключно своєму керівництву і становили постійну загрозу для влади гетьмана. Як бачимо, методи зовнішньополітичного впливу не міняються протягом століть, вони навіть стають більш витонченими та цинічними. Проведення історичних аналогій щодо ситуації в сучасній Україні та періоду Руїни ще знайдуть своє місце у працях майбутніх істориків.

Вихід з кризи

Єдиним виходом, який лишався у Івана Виговського, було створення нового військового союзу. Ним стало підписання нового договору з Річчю Посполитою, відомого як «Гадяцький трактат». В ньому, зокрема ішлося про широку політичну та економічну автономію Гетьманщини, яка називалася в документі «Руським князівством». Гадяцький контракт був результатом довгих перемовин між Іваном Виговським і польськими представниками, оскільки стосувався питань політичних та релігійних свобод Гетьманщини. Він став відповіддю на московську політику втручання в українські справи. Російська дипломатія, зрозумівши свої прорахунки, намагалася розпочати нові перемовини з Іваном Виговським, обіцяючи йому навіть «прощення». У відповідь Іван Виговський навіть пропонував Московському царству долучитися до польсько-литовсько-українського союзу, який утворювався за текстом Гадяцького договору.

Конотопська слава

Битва між військами Івана Виговського, кримського хана Мехмед-Гірея IV та польських військ під керівництвом Потоцького та московського війська на чолі з Олексієм Трубецьким, Семеном Пожарським та Семеном Львовим відбулася 7 – 9 липня 1659 року біля міста Конотопа. Кількість московських військ за різними оцінками істориків складала близько 100 000 осіб, серед яких було багато представників дворянських родів. З українського боку виступало близько 30 000 козацького війська, аналогічного числа татарських загонів і польський підрозділ чисельністю у 2 500.

Результат битви був так змальований російським істориком Сергієм Соловйовим: «Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив Москву. Удар був тим важчий, що був несподіваним; та ще після таких блискучих успіхів! Ще нещодавно Долгорукий привів до Москви полоненого гетьмана литовського, нещодавно чулися радісні розмови про торжество Хованського, а зараз Трубецький, на якого було найбільше надій, "чоловік благоговійний і витончений, у воїнстві щасливий і недругам страшний", погубив таке величезне військо!»

Прикордонний конфлікт, який розпочався з облоги маленького міста Конотопа, став символом слави української зброї, продемонструвавши можливості українців опиратися агресії сусідньої держави. Однак, внутрішня політична опозиція вкотре призвела до масштабної трагедії – кошовий Іван Сірко напав на територію кримського хана, чим змусив його повернутися до Криму. Запланований Іваном Виговським похід на Москву був зірваний, а він сам склав булаву. Московські війська знову увійшли на територію України і фактично змусили Юрія Хмельницького, нового гетьмана, підписати нову редакцію Переяславських статей, які скасовували незалежність Гетьманщини.

Для сучасної політичної та суспільної еліти України Конотопська битва має стати добрим навчанням, оскільки перемогти внутрішній розбрат іноді вдається важче, ніж перемагати у прямому військовому протистоянні. Кожна перемога українського народу має стати джерелом для нових звершень, так само, як і кожна поразка – доброю наукою для нащадків.